Re: цензії

- Ваше запитання застало мене за романом Умберто Еко «Таємниче полум’я цариці Лоани». Із задоволенням прочитав першу сотню сторінок. Цікава сама ідея підміни буття реаліями, витвореними літературою. Еко – великий книжник, мабуть, усі його романи відсилають читача до книжкових покладів (чи ресурсів – у кого як). Постійні ремінісценції, алюзії, інтерпретації... А цим романом, здається, він задумав створити пам’ятник своїй власній бібліотеці. Хотів би я зблизька ознайомитися з цією книгозбірнею.

Перед цим прочитав підряд, якось так склалося, три книги листів. Джона Кітса, Марка Туллія Цицерона і Шарля Бодлера. Цицерон, хоч і помер від руки вбивці, єдиний із них дожив до поважного віку. У листах цього достойника надто багато місця займає політика, через яку він, власне, і поплатився життям. Міг би й частіше ділитися з адресатами новинками із прочитаного. На відміну від Цицерона Кітс цілковито відданий літературі. Читав я його із великим задоволенням. Постійно сипле цитатами із Шекспіра. Демонструє дивовижне почуття гумору, особливо у листах, які адресовані панянкам. Ніякого нафталіну. Світла голова. Чого не скажеш про Бодлера. Бодлер – мученик. Часом жалюгідний, часом нищівний. Завжди – талановитий. Якби його пересадити на ґрунт постмодернізму, от би де він розвернувся. Утім, йому йшлося про справжнє, а не про вдаване. Напевно, він і тут почувався б дискомфортно.

А ще перед тим був П’єр Дріє ла Рошель зі своїм «Щоденником 1939-1945». Ще один французький письменник, зітканий із протиріч. Він увійшов до літератури разом із сюрреалістами. Але дуже швидко в них розчарувався. Свій літературний радикалізм він успішно трансформував у радикалізм політичний. Успішно, не у смислі кінцевого результату. Закінчив Дріє печально. Навіть гірше, ніж Цицерон. Може, це у всіх так складається доля, хто поступається літературою на користь політики?

- Як обираєте книжки для читання?

- Мій вибір книг випадковий, щоб не сказати хаотичний. Не маю ніякої системи, яка б мені допомагала. Мабуть, тому, що моє читання більше пов’язане із задоволенням, а не з користю. Усе відбувається саме собою. Завжди знаходяться якісь орієнтири. Наприклад, до Цицерона я прийшов від Франческо Петрарки. Петрарка дуже часто на нього посилається у своїх листах. У самого Петрарки листи дивовижні. Читав їх із захопленням. І як поет, і як особистість Петрарка вартий захоплення. У нього є чому повчитися.

- Що можете порадити для читання іншим?

- Я не знаю, чи це буде коректно. Мені здається, читання – надто приватна, навіть інтимна справа. Це теж саме, якби я взявся вибирати для когось наречену. Єдине, що можна сказати напевне: розпочинати варто з «Колобка» та «Курочки ряби». А далі все залежить від обставин, освіти, виховання, смаку... Не беруся нав’язувати власні смаки незнайомим мені людям. Книги різні, як і люди. Прекрасно, що шляхи книг і шляхи людей пересікаються.